Андрушівка - Андрушевка - Andrushivka

 
Андрушівка

Андрушівський район розташований у Житомирській області, але знаходиться у межах історичної Київщини. Його територія охоплює 1 тис. кв.км, районний центр розташований у місті Андрушівка. Район є одним з найдавніших на Житомирщині, був утворений 7 березня 1923 року, включаючи тоді землі, які згодом було надано до складу Попільнянського і Брусилівського районів. Район розташований у поймі річки Гуйви, на його території є поклади корисних копалин: гранітів, вапняку, бурого вугілля, суглинків, піску і торфу. Площа лісів складає 7,4 тис. га, з них 71% - дубово-грабові і 20% - хвойні з домішками берези, вільхи і тополі. Провідна галузь економіки Андрушівщини - цукрові проимсловість. На території району розташоване місто Андрушівка, селище міського типу Червоне та 39 сіл. В адміністративному відношенні район складається з 1 міської, 1 селищної та 27 сільських рад.

Населені пункти Андрушівського району.

Міста: Андрушівка.

Смт: Червоне.

Села: Антопіль, Бровки Другі, Бровки Перші, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, Чубарівка, Ярешки, Яроповичі.

Селища: Новоівницьке.

Андрушівка - Райцентр на Житомирщині, в 47 км від обласного центру, на р. Гуйві, 9 832 жителя за останнім переписом населення. Андрушівка, вперше згадана в 1683 р., віками була сільцем, лише в 1859 р. отримала статус містечка, а містом змогла називатися взагалі з 1975 р.

Бержинські, Терещенки і Котовський

Колись назва поселення була трохи інша - Андрусівка, але Житомирщина була чи не найсхіднішим краєм, що входив якийсь час до Речі Посполитої, тут було - і є - багато католиків. Вже з кінця XVII ст. Адрусівка дісталася роду Бержинських. Можливо, саме польським впливом можна пояснити зміну назви села. Особливо радіти Бержинським було нічого: село стояло пусткою після якогось з нападів східних зайд.

Бержинські все ж освоїлися і звели на березі ставка палац, розбили парк.

Так би й лишалася Андрушівка селом, якби не цукор. Саме тут було в 1848 р. збудовано перший в краї цукровий завод. Цукрозаводчики Терещенки звернули увагу на Андрушівку досить скоро, і в 1869 р. і завод, і графський маєток дістався їм.

Парк було розширено за Артемія Терещенка, цегляний палац складної форми в часи М.І. Терещенка перебудовано в стилі французьського неоренесансу. В 1883-1914 рр. відбувається перебудова та модернізація місцевого заводу - він, розташований на околиці райцентру, і зараз функціонує.

Палац, в якому зараз розмістилася ЗОШ № 1, зберігся досить непогано. І навіть перебудова 1975 р. не скапарила його остаточно. Тоді було добудовано другий поверх над оранжереєю, яка з'єднувала палац і господарський корпус. Можливо, цьому допоміг й той факт, що палац увійшов у революційну історію. Спочатку 25 січня 1919 р. тут було організовано матросом-балтійцем М. Попелем перший Вол(инь)ревком, а в червні 1920 р. в цих стінах розмістився штаб Першої конної армії, про що дотепер сповіщає меморіальна дошка.

Там збереглися мармурові сходи, а в одному з класів помітні рештки орнаменту, стилізованого під давньогрецький. Збереглися старий письмовий стіл Терещенків та "рубель" - праска.

Ще в 1871 р. на кошти Артемія Терещенка було відкрито однокласне училище.

Парк зберігся, як і ставки. На них щороку повертаються лебеді. Андрушівка дотепер пам'ятає діда Каленика, який ще в часи Терещенків підгодовував лебедів та доглядав за парком. В парку ростуть нечасті в цих широтах кедр та пробкове дерево.

Поруч з палацом стоять господарські будівлі - конюшні точно є, а ще якісь хатки поменше. З тильного боку палацу зберігся великий фонтан невідомого мені походження.

Від великої єврейської громади, що проживала тут колись, лишився цвинтар. Євреї вперше з'явилися тут в 1784 р., коли ці землі відійшли до Росії. На 1926 р. єврейська громада складалася з 655 чоловік.

Окописько, що збереглося, було засновано в ХІХ ст., як не дивно - не на пагорбі. Остання хасидська могила тут датована 1994 р. Я цвинтар не шукала, знаю лише, що він знаходиться да-а-алеко не при дорозі, і після проведення в Андрушівку залізниці (1939) став значно менший за розмірами. Хоча кіркут й огороджений, та фіртка не закривається, тож туди можна зайти і поблукати арослою кущами територією. Збереглося близько 100 поховань, з них 21 датуються 1920 р. (погром?).
Баннер